Ожиріння: які бувають типи, на які симптоми звернути увагу та як встановити діагноз
Ожиріння — це хронічне захворювання, яке потребує своєчасної діагностики, комплексного лікування та зміни способу життя. Воно не лише впливає на зовнішній вигляд людини, а й значно підвищує ризик розвитку серцево-судинних захворювань, цукрового діабету, ураження суглобів та інших серйозних ускладнень.
Про основні типи ожиріння, його симптоми та сучасні підходи до діагностики розповідає завідувачка ендокринологічного центру КНП "Київська міська клінічна лікарня № 18" Катерина Кирилюк.
За словами фахівчині, ожиріння класифікують за кількома критеріями. Залежно від розподілу жирової тканини розрізняють абдомінальний (андроїдний), гіноїдний та змішаний типи. Найбільш небезпечним є абдомінальне ожиріння, коли жир накопичується переважно в ділянці живота та навколо внутрішніх органів. Саме цей тип суттєво підвищує ризик розвитку серцево-судинних захворювань і порушень обміну речовин.
За причинами виникнення ожиріння може бути первинним — пов'язаним із надлишковим споживанням калорій, недостатньою фізичною активністю або спадковою схильністю, а також вторинним, коли надмірна маса тіла є наслідком ендокринних захворювань, ураження гіпоталамуса чи прийому окремих лікарських препаратів.
Крім того, виділяють гіпертрофічний тип ожиріння, при якому збільшуються вже наявні жирові клітини, та гіперпластичний, що характеризується збільшенням їх кількості й частіше формується у дитячому та підлітковому віці.
Ступінь ожиріння визначають за індексом маси тіла (ІМТ):
I ступінь — ІМТ 30,0–34,9 кг/м²;
II ступінь — ІМТ 35,0–39,9 кг/м²;
III ступінь (морбідне ожиріння) — ІМТ понад 40 кг/м².
Катерина Кирилюк наголошує, що головним проявом ожиріння є збільшення маси тіла та зміна пропорцій тіла. Водночас захворювання супроводжується численними внутрішніми проявами, які можуть істотно погіршувати якість життя.
Серед найпоширеніших симптомів:
- артеріальна гіпертензія;
- задишка навіть при незначному фізичному навантаженні;
набряки;
- біль у колінних і тазостегнових суглобах;
- остеоартроз;
- обмеження рухливості;
- синдром обструктивного апное сну;
- гастроезофагеальна рефлюксна хвороба та інші порушення травлення.
Окрім фізичних проявів, ожиріння часто супроводжується психологічними труднощами. Люди можуть відчувати сором, провину, страх осуду чи втрачати мотивацію до лікування, що лише ускладнює перебіг захворювання.
Для встановлення діагнозу лікар насамперед проводить клінічний огляд, збирає анамнез та визначає антропометричні показники, зокрема індекс маси тіла. Після цього за потреби призначаються лабораторні та інструментальні дослідження.
Комплекс лабораторної діагностики може включати загальний та біохімічний аналізи крові, визначення рівня глюкози, глікованого гемоглобіну, показників ліпідного обміну, функції печінки та нирок, гормональні дослідження, оцінку інсулінорезистентності, рівня сечової кислоти та вітаміну D.
Серед інструментальних методів застосовують біоімпедансний аналіз складу тіла, ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, електрокардіографію та ехокардіографію. За наявності показань можуть призначатися комп'ютерна або магнітно-резонансна томографія головного мозку. Якщо є підозра на порушення харчової поведінки, депресію чи тривожні розлади, пацієнту рекомендують консультацію психотерапевта.
"Ожиріння — це не лише питання маси тіла чи зовнішності. Це складне хронічне захворювання, яке потребує індивідуального підходу до діагностики та лікування. Чим раніше людина звернеться до лікаря, тим більше шансів запобігти розвитку тяжких ускладнень і зберегти якість життя", — зазначає Катерина Кирилюк.
Фахівці наголошують, що своєчасне звернення до сімейного лікаря або ендокринолога, рання діагностика та комплексний підхід до лікування допомагають ефективно контролювати захворювання, зменшити ризик розвитку ускладнень і покращити стан здоров'я.